Співець долі народної - Леопольд Левицький
Фотодокументальна виставка присвячена 105-ій річниці від дня народження художника-графіка Леопольда Левицького.
Для довідки:
Народився у польсько–українській родині 7 серпня 1906р. у селі Бурдяківцях недалеко Чорткова на Галичині. В 1925р. Леопольд Левицький закінчив Чортківську гуманітарну гімназію. Вищу освіту здобув у Краківській Академії Красних Мистецтв (1925-1932р.р.). У 1931р. Леопольд Левицький навчається в майстерні професора Ю.Панкевіча у філії Краківської академії в Парижі. Леопольд Левицький є ініціатором і співзасновником мистецького об’єднання „Краківська Група”. Разом із членами „Краківської Групи” (Генріхом Віцінським та Сашою Блондером) створює поняття „мистецтво революційне” з метою поднання і висвітлення суспільно-мистецьких проблем. З 1935р. художник мешкає в Чорткові утримуючи сталі контакти з мистецьким середовищем Львова і Кракова та бере участь у численних мистецьких акціях. У 1939 р. Левицький працює у Чортківській Міській Раді та в районній газеті „Нове Життя”, а також художником у Будинку Радянської Армії.
В 1941р. по вторгнені гітлерівських військ евакуований з дружиною до Центральної Азії, де в містечку Кара–Даріа Самаркандінського району, працює вчителем, а згодом змобілізований до батальйону „стройбат” в резерві чину рядового стрілка. У 1945 р. Леопольд Левицький з дружиною повертаються до Чорткова де застають руїни свого будинку і вирушають на постійне проживання у Львів. З 18 лютого 1948р. до липня 1949р. Леопольд Левицький є головою Львівської Спілки Художників, з 1950 р. по 1955р. є депутатом Львівської Міської Ради. Левицький активно працює і приймає участь у різноманітних виставках, за що нагороджений орденом „Знак пошани” - 24 листопада 1960р., та 27 жовтня 1967р. - кавалер ордену „Леніна”, заслужений діяч мистецтв УРСР з 18 грудня 1970 р. Художник творив до остатньої хвилини свого життя, 14 травня 1973 р. помер під час праці над графікою, та похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
По смерті Леопольда Левицького зорганізовано виставки творчого доробку художника у Львові, Києві, Кракові, Москві. Праці Леопольда Левицького знаходяться у фондах Національного Музею у Львові в Національному Музеї Варшави та Кракова, Музеї Мистецтва в Лодзі, та у приватних збірках.
Дана експозиція сформована із робіт Леопольда Левицького періоду 30-х та 60-х р. які знаходяться у приватних колекціях п.Олега Введенського, п.Івана Остафійчука та п.Юрка Бойка.
Леопольд Левицький належить до числа художників творчість яких є більш пов’язана з реальністю ніж може це нам видаватись на перший погляд при зустрічі із його творами. Надмір інформації, що надходив ззовні до внутрішнього світу художника, змусив його зайняти свою власну позицію для висловленння. В творчості митця, як у нестримному потоці життя, все перемішується та змінюється. Висмакувані метафори відкривають ”архітектуру буття”, вирафінований гумор супроводжує поважні теми, досягнення промислової цівілізації змагаються з реальною дійсністю, структуралізм політичної боротьби знаходиться на межі ілюзійного народного міфу, казкові вигадки поєднуються з побутовою історичною правдою. Представники різноманітних культур, грішні і святі, пролетарі і жебраки, реалісти і буржуазні егоїсти, становлять галарею постатей Левицького, що зустрілись відповідно сценарію історії і є героями його епохи. Твори митця вміщують в собі трагічне, комічне і ліричне зливаючись між собою так тісно, що неможливо виявити, що із цієї тріади є головним. Життя та творчість Леопольда Левицького розпочались та розгортались у складний історичний період насичений небувалими досі драматичними подіям і обставинами. Левицький у своїх творах відкриє погодженість відносин поміж створеним образом та скомплікованою навколишньою реальністю, формуючи нашу уяву про світ в якому він жив, відкриваючи реальність котра є викадруванням фрагментів з історії. Графічні твори Левицького 30-х років дають незвичну можливість неймовірного спостереження. Напруга в його роботах проходить поміж ідеєю та порівнянням, поміж дрібницею і зарисом сущого світу, поміж зілюстрованою конкретикою і інтуіцією та ерудицією, поміж алегорією та символом. В роботах митця, де напруга найбільше зростає, маємо вираз непересічної майстерності. Бачимо як щоденна банальність, творча уява і мова символів динамічно переходять у діалог котрий є формою мислення цілої епохи. В працях Левицького цього періоду не спостерігаємо розчарувань чи пафосу, а навпаки майстерність митця захоплююча, попри переймаючу тематичну поважність. Талант і інтелект митця набрав в його роботах нероздільної цільності котра вражає неймовірною легкістю. Драматичні радянські реалії в вимагали всетаки від Левицького використання масок, тільки тоді художник міг бути одним, коли занурювався в сучасну йому реальність та давати яскраві жести „правди”, був другим в цілком затертій різниці понять культура політика, третім по відношенню до інших, тих котрі його оточували і кого він любив. Був ще кимось іншим в пошуку правди людського життя у болючих реаліях. Унікальний талант Левицького отримав визнання та особливе місце в українському мистецтві ХХст., широке коло шанувальників, прихильників та учнів серед яких: І.Остафійчук, Д.Парута, Р.Романишин, Г.Левицька, Р.Патик, І.Кристопчук, І.Крислач...
За метеріалами: http://dzyga.com.ua/
|
