Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Програма кінофільмів фестивалю:
ФІЛЬМИ ДЛЯ ПРОГРАМИ 8-ГО МІЖНАРОДНОГО МАНДРІВНОГО ФЕСТИВАЛЮ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ DOCUDAYS UA
Банзай, Шанхай!
Юрате Самуліоніте / Литва (Lithuania) / 2010 / 27’
Приз глядацьких симпатій «за нестримний оптимізм».
«Банзай, Шанхай!» – це іронічний короткометражний документальний фільм про старий бідний район біля центру Вільнюса, що називається Шніпешкес, але також відомий як Шанхай. Фільм змальовує парадоксальну ситуацію, коли в самому центрі литовської столиці розкинулося справжнісіньке село зі своєю багатонаціональною (литовці, росіяни, поляки, цигани) громадою. Режисерка також намагається з’ясувати походження «альтернативної» назви району – Шанхай. У фільмі один за одним постають портрети мешканців Шніпешкесу з їхніми власними правилами, любов’ю, звичками й гріхами. Більшість із них живуть минулим, старанно плекаючи спогади про свою молодість. Сучасні хмарочоси займають місце старих дерев'яних будинків, і ніхто не знає, що чекає на місцевих «персонажів».
Юрате Самуліоніте народилася 1983 року в Йонаві (Литва). 2007-го Юрате здобула ступінь магістра кіно- й телережисури у Литовській академії музики і театру. Працювала у кількох литовських та зарубіжних програмах як асистент режисера, редактор-сценарист і помічник продюсера. Також пробує свої сили як сценарист.
У разі розгерметизації
Сара Мун Хау / Бельгія /2009 / 46’
Спеціальна відзнака творчого журі «за людську витривалість, показану у дуже приватний та художній спосіб».
Як би ви сприйняли звістку про те, що ваша дитина народилася з невиліковною вадою? Новина накриває вас з головою, розриваючи душу. Всі мрії розбиваються на друзки перед лицем трагедії завдовжки в життя. Але дуже швидко ці почуття поступаються іншим. «Аби не вмерти, я знімала своє життя з сином щоразу, коли гастролювала з танцювальною трупою по кілька днів на місяць упродовж двох років. Якщо я хотіла допомогти синові, то мала подбати про себе». У разі розгерметизації салону літака стюардеси радять пасажирам із дітьми спочатку надіти кисневі маски на себе, а вже потім – на дітей. Сара Мун Хау, розповідаючи свою історію, використовує дуже приватні деталі: фрагменти сімейних архівів, картини повсякденного життя, сцени, що нагадують сон, медичні відео з камери, підключеної до електроенцефалографа, тощо.
Сара Мун Хау, режисер і колишня танцівниця стриптизу. 1998 року здобула вчений ступінь у галузі клінічної психології. У 2006-2008 роках танцювала в хореографічній трупі Віма Вандекейбуса «Беладонна», яка на той час гастролювала з міжнародним турне.
Правосуддя для Сєргєя
Ганс Германс, Мартін Маат / Нідерланди / 2010 / 64’
Приз правозахисного конкурсу «за невпинну боротьбу проти тиску будь-якої влади та захист правосуддя, який викликає захват і переконує у тому, що жертва була не марна».
«Правосуддя для Сєргєя» – вражаюча історія Сєргєя Магнітского, російського юриста, який помер у листопаді 2009-го у 37 років унаслідок тортур у слідчому ізоляторі Москви, так і не дочекавшись суду. Його загибель викликала обурення світової спільноти, але в самій Росії корумповані чиновники, винуватці трагедії, не були й не будуть притягнуті до відповідальності. Через рік після смерті Сєргєя Магнітского фільм розповідає про чоловіка, який заплатив найвищу ціну, намагаючись викрити всеохопну корупцію, в лабетах якої опинилась Росія. Зараз сім’я і друзі Сєргєя вперше згодилися говорити на камеру, аби розповісти історію пересічного громадянина, який наважився протистояти корупції на найвищому рівні.
Ганс Германс і Мартін Маат є засновниками студії документальних фільмів ICU Documentaries. З 1995 року вони працюють на громадському телебаченні Нідерландів. Як незалежні кінематографісти регулярно роблять сюжети для провідної програми журналістських розслідувань Нідерландів KRO Reporter. Германс і Маат спеціалізуються на міжнародних відносинах і брали участь у створенні таких відомих документальних фільмів, як «Крещендо Пхеньяна» (2005) і «Повернення до Сараєва» (2003) для міжнародної аудиторії.
Вам не подобається правда – 4 дні в Гуантанамо
Люк Коте, Патрисіо Енрикес / Канада /2010 / 99’
Спеціальна відзнака правозахисного журі «за незвичний режисерський прийом, що дозволив побачити нову неприємну правду про відому проблему в’язниці Гуантанамо».
Документальний фільм базується на записах камери спостереження у в’язниці в Гуантанамо, нещодавно розсекречених канадським судом. Це перша зустріч агентів канадської розвідки та дитини-в’язня Гуантанамо. У фільмі детально розібрана гра в кішки-мишки між поневолювачем і поневоленим. І ця гра з високими ставками тривала чотири дні. Фільм, зроблений як імітація запису камери спостереження, аналізує політичний, правовий і науковий аспекти вимушеного спілкування.
Люк Коте працює в галузі режисури та виробництва фільмів з 14 років. Протягом останніх 35 років він багато подорожував по всьому світу, знімаючи соціальні документальні стрічки. На початку 1980-х заснував першу власну кінокомпанію в Нью-Йорку, On Track Video. 1986 року приєднався до Роббі Харта у Монреалі й започаткував Adobe Productions.
Патриціо Енрикес працював режисером чилійського телебачення до переїзду в Монреаль в 1974 році після повалення уряду Сальвадора Альєнде. У 1981—1993 роках працював на телебаченні в Квебеку, де зробив багато міжнародних репортажів. 1996-го став співзасновником продюсерської компанії Macumba International. Енрикес є володарем понад 60 світових нагород.
Поза зоною досяжності
Якуб Стожек / Польща / 2010 / 30’
Спеціальний приз від Національної спілки кінематографістів України «за надзвичайну безпосередність оповіді».
Більшу частину свого життя Клаудія і Кароліна росли без матері. Через важку ситуація в сім'ї сестрам довелося стати більш відповідальними і незалежними, ніж інші підлітки. Дівчата вражаюче зрілі, вони вирішують свої проблеми, підтримують одна одну за будь-яких обставин. Перед початком дорослого життя вони роблять іще одну спробу відновити сімейні стосунки, якими батьки нехтували багато років. Але це не так просто...
Якуб Стожек народився у Кракові 1978 року. У 2001 році він закінчив факультет англійської філології Ягеллонського університету. У 2008 році закінчив факультет радіо і телебачення Сілезького університету в Катовіце. «Поза зоною досяжності» - його перший документальний фільм.
Прибульці з космосу
Альба Мора Рока / Мексика, Колумбія, Іспанія, США /2010 / 26’
Спеціальний приз від Регіонального представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у Білорусі, Молдові та Україні як «найкращий фільм, що висвітлює проблеми біженців».
Документальна стрічка «Прибульці з космосу» змальовує першу зустріч людей племені нукак маку з білими у 1988 році. «Ми дуже боялися білих людей, бо думали, що вони канібали», - каже Кірарі, старійшина племені. Останні з кочівників, виявлені в Південній Америці, нукак маку століттями кочували у тропічних лісах південної Колумбії. Але нині території Амазонії, де живе плем’я, охоплені війною з колумбійськими наркобаронами, тож нукак маку були змушені покинути свою землю. У фільмі показане зіткнення абсолютно різних світів: поселенці, місіонери, озброєні угруповання та колумбійські наркобарони.
Альба Мора Рока народилась і виросла в Жироні (Іспанія). Вивчала аудіовізуальні засоби комунікації в барселонському університеті Помпеу Фабра. Магістр Школи журналістики університету Берклі (США). Займається режисурою документальних фільмів, її роботи здобули численні нагороди. У 2008-му отримала престижну дослідницьку стипендію «La Caixa» і четвертий рік працює позаштатним продюсером у Барселоні. Також працювала як оператор мультимедійних установок у Nanouk Films. Брала участь у розробці й виробництві фільмів «Утопія-79» та «Прощення» - переможців різноманітних конкурсів.
Смак булочки з корицею
Микита Сітдіков / Україна / 2010 / 10’
Спеціальна відзнака Студентського журі
Героїня фільму, актриса київського дитячого театру «Теремок», змалку мріяла стати акторкою і виїхати зі свого рідного Маріуполя. Маша перебралася до Києва, живе в центрі, грає в театрі... Але все вийшло не так, як вона уявляла. Життєві труднощі внесли свої корективи. Тепер вона весело проводить час, напиваючись, вживаючи наркотики, беручи участь у невеликих «оргіях», зникаючи в інтернеті, хоча все це не допомагає їй утекти від себе. Та все ж вона не сумує і продовжує мріяти...
Микита Сітдіков народився в Єкатеринбурзі, жив у Харкові в одному з найбільш несприятливих для виховання дітей районів. Як і всі, носив спортивний костюм і голив голову. Одразу після школи вступив до Національного університету радіоелектроніки на факультет прикладної математики, та через півроку покинув навчання. Гуляючи в центрі міста, побачив театральний факультет і дивом пройшов на актора театру ляльок. Ця подія докорінно змінила хлопця зовні та внутрішньо. Провчився три роки, потім перевівся на телережисуру. Працював асистентом режисера шоу «Україна має талант», «Танцюють всі». Грає у двох київських театрах: «Чорний квадрат» і «KID».
Дике місто Детройт
Флорен Тіллон / Франція / 2010 / 80’
Автомобільні заводи дали поштовх до швидкого зростання Детройта, зробивши його найрозвиненішим промисловим містом Сполучених Штатів. Але через зміни в американському суспільстві та демографічній ситуації багато десятиліть тому місто збезлюдніло... Міські джунглі заселили соколи, олені та койоти, перетворивши урбаністичний пейзаж на декорації дешевого фільму. Аж раптом сталося несподіване: молодь починає повертатися на руїни колишнього Детройта... Це що, нові першопрохідці? Чи, може, це спосіб заново відкрити Америку?
Флорен Тіллон народився у Новій Каледонії, що на південному узбережжі Тихого океану. Режисер-самоук живе і працює в Парижі. Знімати фільми почав у 2007 році, з вікна спостерігаючи, наче шпигун, за життям будинку, де розташований великий офіс.
Народження Карли
Коен С’юдгеест / Іспанія / 2010 / 90’
Втративши почуття гідності, молода дівчина геть не шкодує себе. Проте, вирішивши стати матір’ю, вона мусить покинути вулицю заради любові до своєї дитини. Документальний фільм «Народження Карли» розповідає про 19-річну С’юелін Агілар та її доньку Карлу, які живуть у групі дітей в невеликому парку в Манагуа (Нікарагуа). Оповідь починається за три місяці до появи немовляти на світ і закінчується, коли дівчинці вже близько року. «Народження Карли» веде глядачів тернистим шляхом молодої жінки у такій ризикованій справі, як материнство без належних умов. Цю історію, сповнену надії, розповідає сама головна героїня – мила, довірлива дівчина.
Коен С’юдгеест народився 1967 року. Голландський режисер, який живе в Іспанії та працює у жанрі соціальної документалістики і прав людини. Він подорожував по всіх континентах і подовгу жив у чотирьох країнах. Володіє п’ятьма мовами, трьома з них вільно. Має ступінь бакалавра (з відзнакою) у галузі виробництва фільмів зі спеціалізацією в галузі кінематографії. Перш ніж присвятити себе документалістиці, десять років працював кінооператором.
Ринок
Рама Рау / Канада, Індія / 2010 / 70’
В Індії рибалки, які бачили цунамі 2004 року, відмовляються виходити в море, тож тепер їхні дружини продають свої нирки, аби прогодувати сім'ї. Хема хоче продати власну нирку, щоб пороздавати борги, але немає жодної гарантії, що їй заплатять, а втрата органу підірве працездатність. У Сандри з Канади відмовили нирки. Її внесли до списку людей, які чекають на нові нирки – інколи аж по п’ять років. Щоб вижити, вона мусить робити діаліз чотири рази на день. Двоє різних жінок. Дві долі. Кінець один. Щоб одна отримала нирку, інша мусить її втратити... «Ринок» розповідає про міжнародну торгівлю людськими органами – одне з найприбутковіших і найнебезпечніших занять, ринок, аналогічний ринку наркотиків і торгівлі людьми.
Рама Рау, сценарист і режисер, навчалася на одному з найбільших знімальних майданчиків в індійському Мумбаї. Тепер у Торонто вона знімає кіно, в якому стикаються різні культури і з’являються «несподіванки звичайного життя». Рама пише статті для преси, є власним кореспондентом відділу мистецтва та культури Північної Америки у газеті Indian Express. Вона була членом журі різноманітних конкурсів, зараз входить до ради DOC Торонто. Вивчає сучасну режисуру, сценарну майстерність і виробництво фільмів для ТБ у канадському навчальному центрі кінематографії.
Авто*Мат
Мартін Маречек / Чехія / 2009 / 90’
Ініціатива «Авто*Мат» має на меті зробити місто комфортним для життя. Цей фільм – не просто відкрита критика машин та водіїв. Це спроба зрозуміти, що люди думають про цілі й місце людства на Землі. Стрічка показує розвиток ініціативи «Авто*Мат» через розмови з різними персонажами. Тут і генеральний директор автомобільної компанії Skoda, і мер Праги, а також соціологи, бізнесмени, мамусі на велосипедах та схибнуті автолюбителі... «Авто*Мат» – це рука допомоги, проте насамперед люди мають допомогти собі самі. Щоб полюбити свій«простір», вони мусять зробити його місцем для життя, а не транзитним вокзалом. Будь-який район чи село мають стати мікросвітом, створеним працею людей, де вони живуть, відпочивають, навчаються, спілкуються і гуляють, місцем, яке люди вважають своїм спільним домом.
Мартін Маречек почав вивчати культурологію на філософському факультеті Карлового університету Праги в 1992 році, але закінчив уже факультет документального кіно празької Академії мистецтв (FAMU) (2002). У своїх документальних фільмах він зосереджується на духовних цінностях, ролі громадських організацій і тому, чи може звичайна людина бодай трохи змінити сучасний світ.
Смердючий корабель
Багассі Коура / США / 2010 / 27’
«Смердючий корабель» – це новаторський документальний фільм, який передає картину антропогенної катастрофи. Вона сталася після того, як танкер швейцарської торгової компанії вилив вантаж токсичних відходів у центрі найбільшого міста Кот-д'Івуару. Це одне з наймасштабніших екологічних лих останнього десятиліття. Перше, що бачить глядач, – це «Пробо Коала», танкер, на борту якого понад 500 тонн токсичних відходів. 19 серпня, під покривом ночі, корабель зайшов до івуарійського порту Абіджан, а потім швидко покинув його. Майже одразу мешканці прибережних районів міста почали скаржитися на нестерпний сморід. Протягом кількох днів щонайменше 15 людей померли, 23 були госпіталізовані, а ще 40 000 звернулися по медичну допомогу через головний біль, кровотечу з носа і біль у животі.
Головний приз кращому короткометражному фільму UNAFF (США), спеціальна відзнака студентського журі МКФ IDFA 2010
Багассі Коура працює як журналіст і продюсер. Закінчив факультет журналістики університету Берклі в Каліфорнії. Працював кореспондентом в Африці, Європі та Сполучених Штатах, висвітлюючи міжнародні новини для головних інформаційних мереж світу. Його репортажі з’являлись у PBS Frontline/World, Agence France Presse, the Deutsche Welle, Reuters Television, Die Tageszeitung, Panos Institute West Africa, Afrikanet.info, and Afrik.com.
Ґуґара
Анджей Дибчак, Яцек Нагловскі / Польща / 2008 / 65’
Фільм закриття
«Ґуґара» евенською мовою означає звук дзвоника, який висить на шиї оленя. Це один із небагатьох звуків, що їх можна було почути в тайзі, але віднедавна тут не чути майже нічого, тільки тишу. За останні тижні Дмітрій і Татьяна, літні пастухи, втратили все своє стадо. Що робити в тайзі без нього? Особливо, якщо ви найостанніші пастухи у цьому краї. Решта вже покинули життя в лісі заради розташованого неподалік російського села. Це історія занепаду малих народів Сибіру. Документальний фільм-спостереження описує парадоксальний світ колишніх кочівників та оленярів, змушених відмовитися від свого споконвічного способу життя.
Гран-прі Краковського кінофестивалю, Приз за кращий дебют на МКФ, приз кращому оператору на кінофестивалі в Монреалі та ін.
Анджей Дибчак народився 1978 року. Антрополог, письменник, режисер. Кілька поїздок до Сибіру спонукали його розповісти історії людей, яких він там зустрів. На початку 2008 року вийшла друком його перша книга – «Ґуґара». Разом із режисером Яцеком Нагловскі він зняв однойменний документальний фільм. Це його перша робота в документалістиці.
Яцек Нагловскі у 1997-2005 роках вивчав філософію, астрономію та кінематографію. У 2002 році написав п’єсу «Смак життя», які пройшла у Польщі понад 200 разів. Того ж року на основі коміксів Вільгельма Саснала написав сценарій «Кататонія». У 2004 році зустрів продюсера Агнєшку Яновську, і вони спільно створили кінокомпанію Centrala. Його перший художній фільм «Кататонія» з успіхом демонструвався у Польщі. У 2005 році разом з іншими молодими польськими кінематографістами Нагловскі заснував спілку Film 1,2.
СПЕЦПРОЕКТИ МАНДРІВНОГО ФЕСТИВАЛЮ
ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО ПРОТИ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ
Килимок
Андрій Роханський / Україна / 2010, 12
Події, які висвітлює режисер, відбуваються в Харкові. У цій історії йдеться про звичайну людину, життя якої змінюється за один день і назад вороття вже немає. Режисер попереджає, картина не для людей зі слабкими нервами. Дивіться фільм і пам’ятайте - вони поруч! І вже розпочали полювання. Можливо на тебе, а може під загрозою твої близькі. Фільм базується на реальних подіях.
ДО 60-РІЧЧЯ УПРАВЛІННЯ ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ООН У СПРАВАХ БІЖЕНЦІВ (УВКБ ООН)
Ніде в Європі
Керстін Нікіг / Німеччина, Польща / 2009 / 98’
Алі (39), Ваха (50), Тамара (55) і Руслан (33) – біженці. Вони втекли з Чечні, коли їх життю загрожувала небезпека. Зараз вони просять притулку в Європі й стають жертвами нового протистояння: людина проти державної машини. Як я можу довести, що я той, за кого себе видаю? Як переконати, що все пережите мною сталося насправді? І чи може мені хто-небудь допомогти? Тримаючи головних героїв у полі зору, автор протягом року документує їхні спроби знайти для себе місце в Європі. А поряд із цим на екрані з’являються їхні надії, страхи й жагуче бажання повернутися до звичного життя.
Керстін Нікіг народився в 1971 році в Дуйсбурзі (Німеччина). У 1990-1997 вивчав російську та німецьку мову і літературу в університетах Бохума, Кельна та Москви. У 2001-2003 студіював кінорежисуру в Академії кіно і телебачення в Потсдамі (Німеччина) та Національній кіношколі в Лодзі (Польща). З 2004 року живе і працює в Берліні. Документаліст-фрілансер, у 2005 році заснував кінокомпанію Time Prints.
Інша Європа
Росселла Скіллачі/ Італія / 2011 / 75’
Що відбувається з африканськими мігрантами після отримання статусу політичних біженців? Які проблеми постають перед цими людьми? Чи мають вони шанс на гідне життя в Італії? У Турині в покинутій лікарні живуть понад 200 біженців, які самовільно вселилися туди в грудні 2008 року. Всі вони є легальними мігрантами. Ця п’ятиповерхова будівля розташована в робітничому кварталі й зараз населена біженцями із Сомалі та Судану. На кожному поверсі живе по 80 людей, водогін працює тільки в одній кімнаті на поверх, є електрика, проте нема опалення. Халед, Шукрі та Алі, як і решта, пройшли крізь пекло, аби дістатися Італії. Але життя в невизначеності розбило їхні надії. Три символічні персонажі влаштовують нам глибокий екскурс у теперішню ситуацію в усіх європейських країнах, розповідаючи про їх імміграційну політику і зміни в соціальній структурі, які відбуваються у більшості міст Європи.
Росселла Скіллачі здобула ступінь магістра візуальної антропології та режисури документального кіно в університеті Манчестера (Великобританія). Була асистентом режисера в телевізійних програмах. В Індії працювала над документальним проектом ЄС-Індія. У 2009 році її вибрали для участі у Berlinale Talent Campus. Продюсер і режисер кількох документальних фільмів для RAI, Sky та англомовної версії Аль-Джазіри.
ОСОБЛИВИЙ ФОКУС
ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО ПРО ПРАВА ДИТИНИ
До 20-річчя ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини
У разі розгерметизації
Сара Мун Хау / Бельгія /2009 / 46’
Інформація - у першому розділі
Народження Карли
Коен С’юдгеест / Іспанія / 2010 / 90’
Інформація - у першому розділі
Поза зоною досяжності
Якуб Стожек / Польща / 2010 / 30’
Інформація - у першому розділі
…Інтелекту.Nет Україна/ 2011/ 20 хв’
© Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)
Світова медицина визнала природний дефіцит йоду головною причиною формування розумової відсталості та незворотних ушкоджень мозку.
Дефіцит йоду під час вагітності призводить до народження дітей з кретинізмом. Без достатньої кількості йоду в харчуванні підлітки втрачають 10–15 пунктів IQ, а дорослі — працездатність. Сьогодні йододефіцит відчуває близько 70% українців з усіх без виключення регіонів країни. А в деяких регіонах, вчені вже фіксують відсутність дітей з інтелектом вище середнього рівня і збільшення кількості дітей з низьким і дуже низьким інтелектом. Українське суспільство сьогодні втрачає інтелектуальний, професійний та освітній потенціал.
Ще на початку нового століття в документальних фільмах «Аліна», «Загадки інтелекту, який зникає», «Чорнобиль. Зона безглуздя» автори звертаються до цієї теми, розповідаючи історії дітей, що народилися із важкими вадами внаслідок нестачі йоду в організмі.
Саме тоді, ще у 2001 році під час Генеральної Ассамблеї ООН в інтересах дітей разом із 137 країнами світу Україна взяла на себе зобов’язання остаточно вирішити проблему йодної недостатності до 2010 року.
Проминуло десять років. Україна та Росія й досі залишаються єдиними державами на теренах СНД, які не впроваджують системних програм з подолання йододефіциту. Навесні 2011-го автори відправляються Україною у пошуках героїв своїх колишніх фільмів. Як склалася їх доля? Це мають бути вже вельми дорослі молоді люди. Чи має можливість мама дівчинки Аліни, як і раніше купувати своїй доньці вкрай необхідні щодня штучні гормони? А тим часом, щороку в Україні народжується півмільйона дітей. Кожен п’ятнадцятий з них — із вродженим низьким інтелектом, а кожен другий — ризикує не порозумнішати впродовж життя.
Впродовж десяти років півмільйона наших дітей народилося з обмеженими розумовими здібностями. Та що має зробити пересічна людина, щоб убезпечити родину та забезпечити майбутнє своїх дітей?
ОСОБЛИВА ПОДІЯ
ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ
«Герої нашого часу» - три відеоісторії про звичайних українців, які щодня своїми зусиллями намагаються змінити обставини та реальність, що їх оточує. В умовах, коли пересічна людина часто ізольована від інформації про наявні правові можливості, що можуть допомогти їй покращити умови свого життя – започаткувати бізнес, сприяти об’єднанню громади у захисті комунальної власності, а також їхніх прав та інтересів.
Кожен «герой» має свою історію, ілюстрація якої через відео покликана донести глядачу головну ідею – все можливо, якщо докласти зусиль та не ламатися під тиском обставин, не дозволити системі загнати себе у глухий кут.
Відео ролики створені за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках реалізації ініціативи «Посилення правових можливостей бідних верств населення». В рамках ініціативи створено 26 Центрів правової інформації та консультацій, в яких надається безоплатна правова допомога представникам малозабезпечених верств населення. Центри – це не лише сервісні організації, вони покликані активізувати громадськість у захисті своїх прав, зробити їх більш обізнаними у наявних правових можливостях та допомогти їм використовувати їх для покращення умов свого життя.
Село Закотне, Луганська область
У селі Закотне молоко - єдине джерело прибутку.
Ринок молока контролюють посередники, вони встановили дуже низьку закупівельну ціну. Селяни створюють громадське об'єднання, щоб мати можливість захистити свої права та продавати молоко на завод без посередників.
Заснувати кооператив та громадську організацію «Захист прав селян» закотнинцям допоміг Новопсковський районний Центр правової інформації та консультації. Нині юристи Центру допомагають селянам відстоювати права кооперативу.
Центр створили Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян (м. Луганськ) та Міжнародний Фонд «Відродження» у співпраці з Правовою Ініціативою Відкритого Суспільства (Будапешт).
Виробник фільму: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Місто Павлоград, Дніпропетровська область.
Мешканці 30 будинків у Павлограді відмовилися від послуг ЖЕКів і створили ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків). У результаті вони платять за комунальні послуги в 6-7 разів менше, ніж раніше. Захищати свої права городянам допомагає Павлоградський Центр правової інформації та консультації. Нині юристи центру допомагають заснувати громадську організацію голів ОСББ Павлограду.
Центр створили: Благодійний фонд «Горіння» (м. Павлоград) та Міжнародний фонд «Відродження» у співпраці з Правовою Ініціативою Відкритого Суспільства (Будапешт).
Виробник фільму: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Село Стара Збур'ївка, Херсонська область.
Районні чиновники незаконно роздали 29 га найкращих земель старозбур'ївської громади підставним особам. Голову сільради, який подав на них позов у суд, кинули за ґрати. Селяни згуртувалися, створили Комітет самооборони й почали захищати свої права та голову сільради Віктора Маруняка. Селянам допомагає Старозбур'ївський Центр правової інформації та консультації. Боротьба за повернення вкрадених у селян земель продовжується. Центр надає правову допомогу іще 7-ми навколишнім селам. А також захищає права Віктора Маруняка в судах, які тривають і досі.
Центр створили: Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров'я та Міжнародний фонд «Відродження» у співпраці з Правовою Ініціативою Відкритого Суспільства (Будапешт).
Виробник фільму: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Сьогодні в рамках Програми «Посилення правових можливостей бідних верств населення» працює 27 центрів правової інформації та консультації у 12 областях України. 2009 - 2011рр. Інформацію про Центри ви знайдете на сайті www.pravo.prostir.ua та на сторінці Програми «Посилення правових можливостей бідних верств населення» у соціальній мережі Facebook - Legal Empowerment of the Poor Ukraine.
СПЕЦІАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ для гурманів креативної документалістики
РЕТРОСПЕКТИВА Луї Маля (Франція)
За сприяння Французького інституту в Україні
Луї Маль
Режисер, сценарист і продюсер. Народився 1932 року у Франції. Вивчав політологію в Сорбонні, але покинув студії заради кінематографії в IDHEC (Institut des hautes études cinématographiques). Починав як оператор та співрежисер фільму Жака-Іва Кусто «Мовчазний світ» (1956), що отримав «Оскара» та «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю. Першою самостійною роботою була стрічка «Ліфт на ешафот» (1958). Наступний фільм – «Коханці» (1958) з Жанною Моро у головній ролі – був сприйнятий дуже неоднозначно через досить відверті як на той час еротичні сцени. Він порушував теми-табу і в наступних своїх фільмах: «Блукаючий вогник» (1963), «Вада серця» (1971), «Лакомб Люсьєн» (1974). Маль, який працював і у Франції, і в Сполучених Штатах, також належить до когорти режисерів французької «нової хвилі», яким притаманне прагнення втілити у творах власний досвід і відчуття. Проте, на відміну від інших представників «нової хвилі», він завжди прагнув до різноманітності тем і жанрів. Маль також працював як режисер-документаліст. Серед його документальних стрічок – «Примарна Індія» (1969), «Людське, надто людське» (1974), «Площа Республіки» (1974), «Країна Бога» (1985). Луї Маль помер у Лос-Анджелесі 1995
Хай живе тур!
Франція / 1962 / 18’
«Хай живе тур!» – це хроніка «Тур де Франс», котра детально розповідає, як гонщиків забезпечують харчуванням, борються з травматизмом і допінгом. «Фільм сповнений енергії, вибриків, чорного-пречорного гумору, святобливості й невимовної трагедії... Вражаюча документальна стрічка про спорт, яку зняла людина, що дуже добре знала і любила його» (Нью-Йорк Таймс, 1962).
І прагнення до щастя
США / 1986 / 80’
Маль, після того як сам став емігрантом, вирішив показати різноманітні життєві історії іммігрантів у США у 1980-х роках. У фільмі – інтерв’ю з робітниками-мігрантами, які потрапили до Штатів, незаконно перетнувши кордон з Мексикою, розмови із заповзятливим індіанцем – власником мотелю, зустрічі з африканськими та азійськими родинами, розлогі інтерв’ю з першим костариканським космонавтом та з індіанським поетом із Заходу Дереком Уолкоттом, глибокий портрет скинутого нікарагуанського генерала Сомоси (Дебайле, брат Анастасіо Сомоси, котрому вдалося вижити, і його великої родини. Фільм закінчується коротким відвідуванням російської єврейської громади в нью-йоркському районі Бруклін.
Площа Республіки
Франція / 1974 / 95’
«Ми майже десять днів стояли на площі Республіки і знімали перехожих, які питали нас, що ми робимо. Це був початок розмови. Багато хто з цих людей відчував потребу поговорити, тож вони просто користувались нагодою. Те, що їх знімали на камеру, перехожих не бентежило (або ж вони просто швидко призвичаювались). Це кіно настільки живе, що балансує на межі фолу, та все ж у ньому є щось навдивовижу літерарурне, немов ми вигадали усіх цих перехожих, немов вони зійшли зі сторінок романів Селіна або Кено».
НОВЕ КІНО БАЛТІЇ
Вулканівка: після великого кіно
Гедре Бейнорюте /Литва, 2005, 50/
Вулканівка – бідне, забуте Богом і людьми село в кримському степу. Втім, ця місцина дуже пожвавилася, коли знімальна група знаменитого литовського режисера Шарунаса Барти жила тут протягом майже двох років, знімаючи фільм «Семеро людей-невидимок». Режисерові допомагали більшість місцевих мешканців. Але «велике кіно» закінчилося й навряд чи повернеться знову. Життя Вулканівки потекло звичним річищем. Та не для всіх. Режисер фільму Гедре Бейнорюте зі своєю знімальною групою приїхала до Вулканівки дев'ять місяців потому. В її документальному фільмі люди говорять про свій «кінематографічний» досвід з великим запалом. Вони розповідають, як усе було насправді та як це відрізняється від їхнього уявлення про кіно. Різні настрої та відкритість людей перед камерою вплітаються в життя Вулканівки з його повсякденними справами на кшталт годівлі корів, походу на закупи до єдиного магазину «Продукти» чи збору металобрухту.
Клуцис
Петеріс Кріловс /Латвія, 2008, 88/
Цей фільм є глибоко особистим поглядом на життя художника Густава Клуциса, одного з провідних представників авангарду в російському мистецтві початку ХХ століття. Його життєва драма відображає трагедію цілого народу в роки сталінських репресій. Це історія про безмежні амбіції, надію, любов і відповідальність художника, які переслідують його навіть після смерті.
Вдих
Лінда Олте /Латвія / 2009 / 13’
Ми живемо і не знаємо, що саме цієї миті у світ приходить нова душа. Фільм про найчарівніший момент життя.
МИСТЕЦТВО ДОКУМЕНТУ
Найкращі зразки сучасного документального кіно Польщі «Мистецтво документу» представлено в рамках культурної програми головування Польщі у Раді Європейського Союзу постійними партнерами фестивалю Міжнародною Академією документального кіно Dragon Forum.
Поклик волі
Лешек Гноінскі, Войчех Слота /Польща / 2009, 75‘.
Цей незвичайний документальний фільм розповідає про світ польської рок-музики вісімдесятих очима її ідолів. Завдяки унікальним архівним матеріалам «Поклик волі» дозволяє перенестися у світ, в якому любов до музики перетинається з боротьбою за свободу.
Адресат не знайдений
Марцель Лозинські, Польша, 2008, 14’
Листи, адресовані особам, яких не знайшли, пересилають до «Управління недоставлених листів» у Колюшках. У Польщі таких листів налічується близько мільйона щороку, серед них кілька призначаються Богу.
Найкращій Европейській короткометражний фільм 2009 року.
Режисер Марцель Лозинський, разом з такими авторами, як Кшиштоф Кєсльовський і Казімеж Карабаш вважається одним з головних представників так званої польської школи документа. Народився в 1940 році в Парижі. Випускник відділення режисури Державної Вищої Школи Фільму, Телебачення і Театру в Лодзі в 1971 році. Номінувався на Оскар в 1994 році за документальний фільм «89 мм до Європи». З 1995 року є членом Американської Кіноакадемії. Також педагог - викладав у Школі Кіно FEMIS та в Інституті Польської Культури Варшавського Університету. Проводив курси документального кіно в Марселі. Керує документальним курсом в Майстер-школі режисури Анджея Вайди, і багато молодих кінематографістів прагнуть отримати його артистичну опіку.
Організатори фестивалю в Тернополі
Тернопільська міська громадська організація «Адаптаційний чоловічий центр»
Чортківська районна громадська організація «Екологічно-гуманітарне об'єднання "Зелений Світ"»
МГО "Гельсінська ініціатива-ХХІ"
Контактний телефон
+38 (096) 210 4076
|
