Причина переживань доволі проста: створюється відчуття, що Бломкемп не в змозі вийти за рамки соціального контексту своїх фільмів. Його захоплення проблемами Африки (і в якійсь мірі решти світу) зіграло злий жарт: те, що спочатку вважалося ковтком свіжого повітря, перетворилося на глузування, якими закиданий інтернет. "Робот на ім'я Чаппі" тільки підлив масла у вогонь. І справді, фільм знову піднімає ті ж самі проблеми, що задав в 2009 році "Район №9". З одного боку, сильні світу цього так і не потурбувалися для усунення прірви між багатими і бідними. З іншого, дивитися на це вже набридло.

"Робот на ім'я Чаппі" розповідає про робота-поліцейського, якого викрадають зловмисники щоб перепрограмувати його під свої потреби. У результаті ж Чаппі виявляється в багатьох сенсах більш людяним, ніж самі люди. Х'ю Джекман, наприклад, грає закостенілого лиходія з абсолютно ідіотичною зачіскою. Сігурні Уівер, якій дісталася роль спочатку написана під чоловіка, чимось дуже нагадує Джоді Фостер з "Елізіума". Однак коли чітко видно, як Уівер з усіх сил намагається бути крутою і сильною, стає якось зовсім незручно за неї і сумно.

Дев Патель суттєво від них відрізняється в цьому плані. Він дуже природний на екрані. Йому наче й не потрібно нічого грати. Він як завжди чарівний і добрий. Абсолютно не зрозуміло навіщо Бломкемп запросив в картину південно-африканську групу Die Antwoord, так як їх акторська гра - це просто щось, сире і бездарне. Ну а те, що від Шарлто Коплі самому Чаппі нічого не перепаде, було і так ясно.

Зате візуальна майстерність самого Бломкемпа і його команди в черговий раз вражає. У них вийшло зробити Чаппі не тільки симпатичним, але й передати йому повний набір людських емоцій зрозумілих без всяких слів. Дизайн стрічки є видатним досягненням сам по собі: багато чого коштує створити на екрані робота, який веде себе як людина і якому можливо співпереживати як людині. Особливо в такому фільмі, де сприйняття глядачем Чаппі відіграє величезну роль в емоційній насиченості картини.

Помилка, яку допустив Бломкемп, полягає радше в тому, що він не зміг вивести історію на гідний рівень, здатний викликати емоції. Здебільшого "Робот на ім'я Чаппі" вийшов надто вже незграбним і маленьким. На епік не вистачило бюджету, а на драму майстерності.

В іншому ж фільм безпосередньо милий. Сценарій передбачає кілька жартів, хоча комедією "Робота по імені Чаппі" ніколи не назвеш. Є кілька особливо провальних  екшен сцен (і одна цілком варта уваги) з фірмовими режисерськими прийомами Бломкемпа. Ну любить він сповільнений рух, що вже тут поробиш! Є драма (як вже було відмічено, з глибоким соціальним ухилом). І є декілька вельми дивних моментів, коли гангстери вчать Чаппі своїм манерам, які викликають рідкісне всеохопне почуття зване в народі "сміх крізь сльози".

Більше ж нічого немає. Те, що "Робот на ім'я Чаппі" не може здивувати, це одна біда. Те, що він не провокує майже ніяких емоцій, біда набагато серйозніша. Тому що можна було б пробачити Бломкемпу спробу створити щось нове, нехай воно і не до кінця спрацювало, але неможливо пробачити йому посередній фільм, що перекликається з минулими роботами і до того ж, заплутаний. А це, ще один щабель вниз після "Району №9".