"Закривши за прихильником двері, я повернулася до чоловіка. Той стояв не
розуміючи, що відбувається і дивився на мене. Він не розумів мою
поведінку, але все таки запитав "хто це був?"."
Я посміхнулася і відповіла, що прихильник. Знати б хто це, було б легше викрутитися, але тут, якщо скажеш, що незнаеш його - точно не повірить. У мужиків логіка так працює, якщо дівчина не захоче, то на мужика (вибачте) не вскочить. Все одно винна будеш. Я не стала чоловікові нічого пояснювати і пішла на балкон, покурити.
Та вже, ну і ситуація у мене. Чоловік сидів у кімнаті і щось бубонів. Йти мені в кімнату не хотілося і сидіти всю ніч на балконі мене не приваблювало. Викуривши пару сигарет, я переступила поріг кімнати. Чоловік був злий. Ніколи його не бачила в такому стані. Я сіла поряд з ним і взяла його за руку і сказала, що тільки його дуже сильно люблю і тільки він мені потрібен. Чоловік сидів нерухомо мовчав. Видно він мені не вірив. Та я б теж не повірила, якби було все навпаки. Я обняла його дуже міцно і сказала, що він найдорожчий і улюблений мій чоловік. Він теж обійняв. Було так приємно і тепло, що він мені повірив.
Іван вийшов з під'їзду. Думки його перепліталися і він не міг зрозуміти, що йому далі робити. Іван сів у машину. Невже Даша його не впізнала. Невже забула ті солодкі ночі, коли ми були разом. Ми ж чотири роки були разом. Як вона мене любила, та й зараз напевно любить. Не повірю, що вона любить свого чоловіка. Ми завжди мріяли бути разом. Але я дурень повірив у слова її подруги, що у неї хтось є і пішов, по англійськи, не пояснивши. Вона мене потім шукала, щоб поговорити, а я ховався як дурень. Типу, я гордий. Одружився, блін, ще на першій зустрічній Олі. Тоді я з другом Васею пішов у лазню і по дорозі ми зустріли двох чарівних дівчат. Я тоді був такий злий на Дашу, що так і хотілося їй помститися з іншою. От я і познайомився з дівчиною Оленою. Вона була таким веселим дівчиськом. Та ще спокусився, тато був у неї чиновник в мерії. А мені тоді набридло бути провізором. Я плюнув тоді на Дашу і вирішив одружитися на Олені. З новою дружиною жилося не дуже добре. Я все шукав схожість з Дашою і не знаходив. Постійно були скандали. Пам'ятаю, один раз навіть посварився з тещею і пішов у свій старий будинок.
Ось тут я зрозумів, що зробив помилку, що тоді, що не поговоривши з Дашою, я пішов. Може тоді подружка збрехала. Я пам'ятаю, довго лежав у ту ніч і розмірковував. На ранок, я поїхав до Даші і по дорозі потрапив в аварію. КамАЗ вилетів на зустрічну і врізався в мене, я відлетів тоді в кювет. Далі нічого не пам'ятаю. За розповідями мами, я знав, що пролежав у комі майже три роки. Олена, природно, зі мною розлучилася, поки я лежав у лікарні. Адже їй інвалід не потрібен, їй потрібен олігарх.
Вперше подивившись у дзеркало, я себе не впізнав. На обличчі були одні шрами. Мама, пам'ятаю, тоді призвела хірурга в палату, щоб я познайомився і пояснила мені, що доктор буде робити операцію мені на обличчі. Та я й не заперечував, я був ще слабкий. З новим обличчям у мене почалося нове життя і я розумів, що з Дашою треба порозумітися нехай ми не будемо разом, але нехай вона мені скаже, був тоді хтось у неї чи ні.
